Сьогодні для кожної людини підібрати роботу — це щастя, а для людини з певною вадою — ще більше щастя, бо вона не сидить цілоденно вдома і розуміє, що комусь потрібна. У Волинській області свої зусилля для працевлаштування неповносправних об’єднали служба зайнятості й громадська організація інвалідів із вадами зору «Генерація успішної дії». Спільний проект тривав рік і дав хороший результат.

— Люди з обмеженими можливостями стажувалися на підприємствах і в установах: у міськрадах, управліннях молоді та спорту, департаменті соцполітики, в турфірмі, — пояснив директор Луцького міського центру зайнятості Едуард Неймарк. — Восьмеро осіб стажувались у Луцьку, ще п’ятеро — у Нововолинську, Турійську, Ковелі та Любешівському районі.

— За підсумками проекту влаштувалися на роботу п’ятеро. Це дуже добрий результат, — радіє голова Волинського обласного осередку ГО Віталій Ткачук. — Ми не ставили за мету працевлаштувати всіх після стажування, бо розуміємо, що це апріорі неможливо. Дуже багато громадських організацій інвалідів говорять про пільги, про якісь преференції. Але ми хочемо не пільг, а можливостей заробляти на себе. Багато неповносправних із вищою освітою не можуть працевлаштуватися через стереотипи роботодавців, які вважають таких людей безпомічними. Ми ж хочемо довести, що незрячі люди або з іншою інвалідністю — такі самі, як і решта, просто іноді вони потребують трохи більше уваги. Обласна влада пообіцяла нам, що сприятиме продовженню проекту зі стажування.

Віталій Ткачук добре знає, як людині з обмеженими можливостями важко знайти підходящу роботу.

— Після закінчення спецінтернату я поїхав навчатися до Львова. Здобув дві вищі освіти за спеціальностями «політологія» та «історія». А коли повернувся у Луцьк, ніде мене не приймали, боялися. Тож мусив влаштуватися в УТОС. Але ця організація віджила своє: товариство для сліпих, а працюють там зрячі, причому інваліди мають тільки 0,2-0,3 ставки, а здорові — цілу або й дві. Я звільнився з УТОС, зайнявся громадською діяльністю, щоб витягати таких, як сам, на світ, шукати для них можливості знайти себе у суспільстві. І ще викладаю історію у Крупівському навчально-реабілітаційному центрі для дітей із вадами зору.

Недавно голова молодіжної ГО «Генерація успішної дії» зав’язав співпрацю з підприємством «Кромберг енд Шуберт».

— Чесно, коли я вперше дзвонив на завод, думав, що відмовляться — все ж приватна компанія з іноземним капіталом. Але мені зразу пішли назустріч, призначили співбесіду. Й ось трьох незрячих прийняли на роботу. А ще запевнили, що зацікавлені надалі брати спеціалістів із вадами зору. Можу стверджувати, що ефективність їхньої роботи краща, вони сумлінніші, бо інвалід цю роботу шукав довше, наполегливіше.

— Один із учасників проекту зі стажування — Олександр Пальковський — зараз працює у відділі кадрів. Це мій колега, з яким я щодня зустрічаюся. Людина прекрасно справляється зі своїми обов’язками, — підтверджує фахівець із питань зайнятості ТзОВ «Кромберг енд Шуберт» Світлана Гураль. — На підприємстві працює 157 інвалідів, більшість — уже кілька років. Наші керівники зрозуміли, що це нормальні працьовиті люди, лише з обмеженням якоїсь однієї функції. Наприклад, якщо в людини проблеми з ногою, то вирішення — знайти сидяче робоче місце. З незрячими значно складніше, але й для них стараємося підібрати, приміром, роботу за комп’ютером чи надання консультацій. Підприємство дає змогу підлаштувати робоче місце під людину, а не навпаки.

Крім того, Луцький міський ЦЗ уклав угоду про спільну діяльність із «Генерацією успішної дії», завдяки чому в місті з’явилася служба супроводу осіб із обмеженими фізичними можливостями.

— Супровідні служби були тільки в Рівному і Харкові, а тепер є і в Луцьку, — зауважує Віталій Ткачук. — Леся Хижук влаштована на дотаційне місце керівника служби, приймає дзвінки від інвалідів, формує маршрут. А Валентина Черняк і Людмила Онисько — супроводжувачі.

— Служба супроводу працює з понеділка по п’ятницю з 9-ї до 17-ї, — розповіла Леся Хижук. — Але бувають термінові випадки, наприклад, гострий біль, встигнути на потяг чи автобус, то викликаємо супроводжуючих позачергово. Я навчаю людей, як поводитися з незрячими, бо сама втратила зір не з народження, а в 21 рік. Удома пробула два роки у чотирьох стінах, тож коли мені запропонували працювати, то дуже зраділа.

— Я не відчуваю це як роботу. Це швидше допомога старим знайомим чи близьким, — додає Людмила Онисько. — Під час розмови навіть забуваю, що я цих людей уперше бачу. Таке враження, що ми давно знайомі, і я навіть не помічаю, що вони незрячі.

— Хочу додати, що ставлення роботодавців теж змінилося, вони не зациклюються на інвалідності, а бачать насамперед фахівця, — підсумувала заступник начальника відділу сприяння працевлаштуванню обласного центру зайнятості Олена Комар. — Станом на 1 листопада на обліку перебувало 329 безробітних із особливими потребами, 245 підшукали роботу, понад 20 допомогли започаткувати власну справу.

Відомості.UA