Звичний для багатьох киян щоденний маршрут — зі спального району на роботу в центр і назад — для людини в інвалідному кріслі більше схожий на змагання в екстремальних видах спорту

«Каламбія пікчерз» навіть не уявляє, що самостійно проїхати Києвом в інвалідному кріслі не завжди під силу навіть героєві супербойовика — найбуйніша фантазія голлівудських режисерів не може уявити, які перешкоди доводиться долати столичним колясочникам. Шлях з Хрещатика до спального району в Голосієво кореспондент «Київ. Коментарі» долав разом із фахівцем Національної асамблеї інвалідів України Олегом Полозюком, який вимушений пересуватися в інвалідному кріслі.

Пункт відправлення — Майдан Незалежності. Станція метро у самому серці України відразу зустріла нездоланними перешкодами. Спочатку довелося заїхати на якусь подобу пандуса, який змонтували без дотримання необхідних норм. Щоб піднятися на нього, мені довелося трохи підштовхнути Олега, оскільки самостійно в’їхати він не міг. Біля сходів метро нам довелося перевірити роботу спеціального підйомника, який тут встановили, щоб людина з обмеженими можливостями могла спуститися у підземку.Натиснули на кнопку виклику і почали чекати працівника, який мав увікнути для нас цей ліфт. Минуло кілька хвилин, однак ніхто так і не прийшов. Ми ще кілька разів тиснули на кнопку виклику, проте всі спроби були марними.

«Ці підйомники були в неробочому стані, та перед Євро-2012 їх полагодили. Однак пізніше вирішили, що цією станцією метро під час чемпіонату не користуватимуться. У результаті, як ми бачимо, підйомники так і не запрацювали», — розповідає Олег Полозюк.

Наступна спроба потрапити в метро — пандуси, які побудували з протилежного боку сходів. Під`їхавши до них, розуміємо всю безнадійність цієї затії: мало того, що кут нахилу екстремально крутий, та ще й самі колії ширші, ніж колеса інвалідного крісла.

«Ось приклад того, як витратили велику суму грошей, щоб установити з хорошого металу поручні і зробити мармурові полози для спуску, але користуватися цим неможливо. Річ у тім, що територія, підконтрольна метрополітену, починається від вхідних дверей на станцію, а спуск у метро — зона відповідальності Київміськадміністрації. Влада могла б усунути проблему дуже просто і недорого — зробити пологі спуски, як на станції метро «Либідська». Але на прикладі непрацюючих підйомників і ненормативних пандусів бачимо замість турботи про людей з обмеженими можливостями механізми відмивання грошей», — з гіркотою визнає пан Полозюк.

Тож проблеми створені міською владою, як завжди, допомагають нівелювати прості кияни. Олег зміг потрапити до метро завдяки допомозі двох чуйних хлопців, які просто знесли крісло вниз.

Тепер потрібно дістатися до вагона метро. Оскільки ліфта на станції немає, довелося задіяти вільний ескалатор і двох працівників підземки. З їх допомогою Олег спустився на платформу, а я допоміг йому заїхати в вагон.

«Зараз усі нові станції обладнують ліфтами, тому на «Васильківській», на яку ми їдемо, проблем із заїздом-виїздом немає. Однак таких станцій мало — всього-на-всього п`ять. На решті доводитися просити допомоги персоналу метрополітену», — розповідає Олег Полозюк.

Дійсно на «Васильківській» шлях з платформи на вулицю Олег подолав самостійно і без будь-яких проблем. Подальша подорож — тролейбусом.

«На сьогодні ситуація покращилася, оскільки побільшало низькопольних тролейбусів і автобусів. Але є ще одна проблема — свідомість водіїв, щоб вони правильно паркувалися і використовували пандуси. На жаль, багато водіїв, побачивши людину з ураженням опорно-рухового апарата, зачиняють двері прямо перед її носом. Так чинять 60% водіїв», — зауважив Олег.

Цього разу нам пощастило. Водій навіть допоміг заїхати Олегу в тролейбус. Єдиний неприємний сюрприз — пандус хтось виламав. Замість того щоб його полагодити, на його місці прибили гумовий килимок.

«Таке часто зустрічається. Думаю через те, що прибирати пандус незручно. Але навіть у 60% низькопольних автобусів і тролейбусів, у яких є пандуси, ними не користуються. Я ще жодного разу не бачив, аби їх висували. Але ж якби це робилося, то людина на інвалідному кріслі могла б сама, без особливих зусиль заїхати в транспорт. І це концептуальна помилка нашої влади, бо в Конвенції з прав людини зазначено, що необхідно забезпечити незалежне життя людини з інвалідністю, коли вона сама, без сторонньої допомоги, може скористатися транспортом або архітектурною спорудою. Ось це нормальний європейський підхід», — прокоментував пан Полозюк.

Фінальний відрізок — від тролейбусної зупинки до під`їзду долаємо без проблем. Однак Олег зізнається, що не все тут було так гладко. Щоб будівельники зробили занижені бордюри і побудували пандуси йому довелося воювати не один рік і це при тому, що Олегу пощастило жити в недавно збудованому мікрорайоні, де відпочатку запланована повна доступність.

«У старих районах ситуація дуже погана, там тотальна недоступність. І таких районів у Києві приблизно 85%. У нових мікрорайонах, там де здійснюється комплексна забудова, ситуація хороша, але трапляються і казуси. Наприклад, до будинку пандус є, але до нього можна дістатися, бо тротуари недоступні. А найяскравіша ілюстрація — школа №106, яку 1 вересня відкрив Президент Янукович. Розглядаючи цю нову будівлю, я побачив, що там немає повної доступності», — розповідає Олег.

Що стосується соціального таксі, яким регулярно хвалиться міська влада, то, за словами Олега, ця послуга по суті не працює. «Викликати таксі можна тільки за дві доби. При цьому працює воно тільки в будні дні з 10 до 17 години, тож поїхати ним на роботу або скористатися у вихідні неможливо. Через те, що споживачів цієї послуги багато — приблизно 20 тис., а машин усього два десятки, то навіть додзвонитися складно, не кажучи вже про те, щоб замовити машину. Ось і виходить, що це фіктивна служба, яка показує свою роботу лише 3 грудня, у Міжнародний день людей з інвалідність. Вони звозять людей в Український дім, демонструючи ЗМІ, що така служба існує, але на цьому все й закінчується», — бідкається він.

Ось і виходить, що поки кияни на інвалідних кріслах, щодня штурмують нездоланні перешкоди, міська влада замість вирішення проблем, займається традиційною показухою і освоює кошти бюджету на не потрібні прожекти.

Фото: Влад Руденко 

Влад Руденко «Київ. Коментарі»