Допомагати інвалідам взялися самі інваліди. Незрячих дітей підтримала мовчазна художниця. Вона продала картини, а на отримані гроші купила малечі пластилін. Щоби незрячі малюки могли показати, яким вони бачать світ.

Наталя Полунеєва – інвалідка з дитинства. Через родову травму – не говорила й не ходила. Усе життя в боротьбі з хворобою. Нині їй 50. Пензель опанувала три роки тому. Їй просто подарували фарби.

У мисткині – півсотні краєвидів. Друзі організували їй виставку. Перші продажі. Перші заробітки. За вісім творів Наталя вторгувала шість тисяч гривень. І все зароблене понесла тим, хто чи намальованих, чи справжніх краєвидів не побачить ніколи.

Наталя Полунеєва, художниця-інвалідка:

Я знаю, что такое слепые дети. Беспомощные. Им нужна хоть какая-то поддержка.

Пішла Наталя до інтернатів, де виховують незрячих дітей. Таких у столиці два. І всі гроші лишила там. Аби купили на них пластиліну та глини. Бо тільки так ці малюки вміють кінчиками пальців зображати світ.

Катерина Швець, вихованка школи-інтернату:

Я ліплю те, що мені присниться... Якщо мені сумно, я ходжу і ліплю.

Катруся та її незрячі друзі не лишили байдужими батьків художниці. 85-річний Наталин тато – сам інвалід із зору. Бачить менше від двох відсотків. Аби потішити малих друзів у нещасті, чоловік заснував власну стипендію. Ще й дружину намовив віддавати щороку на Миколая по сімсот п'ятдесят гривень із пенсії.

Володимир Полунеєв, батько художниці-інвалідки:

Тяжело жить без ноги, без руки, но без зрения просто невозможно.

Подвиг родини вразив інтернат. Його директорка каже – тут ще не бачили, щоби прості люди жертвували чи не останнє.

Людмила Коваль, директорка школи-інтернату №5 для дітей із вадами зору:

Інваліди допомагають інвалідам – це чудово.

Наталя тим часом квапиться творити. Нові картини заради нових скульптурок. Новий аукціон заради грошей для інтернатів готує на весну.

«Вiкна.UA» +Відео