"Моєму синові 20 років. Від народження він інвалід, іноді поводиться трохи дивно. Я працюю, бути з ним удень не можу. Та й нудно йому одному в квартирі. Наймати людину для догляду не вистачає коштів. Не знаю, що й робити!" - подібні скарги в Запорізькому міському територіальному центрі соціального обслуговування чули часто. Тому 2006 року зважилися на експеримент: створили відділення соціально-побутової адаптації інвалідів із розумовою відсталістю.

Хоча завідуюча відділенням Тамара Івженко воліє, щоб останні два слова не звучали взагалі:

- Звикаєш - і вже не помічаєш, що вони інваліди. Просто хороші діти.

ЯК ДМИТРО СТАВ СТУДЕНТОМ

У людини сторонньої та необізнаної слово "діти" може викликати посмішку: всі підопічні у відділенні старші 18 років, декому вже й під сорок. Наталя Болюта, наприклад, заміжня. Її чоловік також ходить сюди, але тільки по суботах: він пересувається на костурах, і хоч їхній будинок недалеко, самостійно дістатися відділення не може. Зате у вихідні його привозять на колясці знайомі. Наталя теж відчуває труднощі при ходьбі, та все ж щодня встає за чверть до шостої, щоб прийти першою і не упустити жодної хвилини. Я побачила молоду жінку за комп'ютером: вона вчиться друкувати. Однією рукою, бо іншою, неприродно викривленою, діяти не може.

- Я і в'язати умію! - похвалилася вона.

Зараз у відділенні 53 підопічних з різних районів Запоріжжя. Дехто приходить сюди, наче в клуб за інтересами. Так прийшов і Дмитро Груша. Після закінчення школи-інтернату хлопець не знав, куди себе подіти. Потрапивши у відділення соціально-побутової адаптації, залюбки налагоджував і ремонтував комп'ютери. Але коли йому радили вступати у вуз, лише відмахувався: хто там мене прийме! Позбутися упередження Дмитрові допоміг психолог. А соціальні працівники їздили у вуз, займалися оформленням документів. Тестування абітурієнт із обмеженими можливостями пройшов краще від багатьох найздоровіших молодих людей. Тепер він студент ЗНУ.

ПЕЧИВО ВІД БЛАГОДІЙНИКІВ

Однак є й інші підопічні. Через одного з них, якому вже за 30, тримають замкненими вхідні двері: у чоловіка хвороба Дауна, він може вийти, блукати вулицями, збирати непотріб...

- Ми нікого не примушуємо ходити сюди - це ж дорослі повнолітні люди. Та якщо хтось не зовсім свідомий, і його привозять до нас батьки, - за ним потрібен особливий догляд. Жодного з наших "дітей" не залишаємо поза увагою, хоча нас лише троє: окрім мене, - соціальний працівник Наталя Сарсадських і спеціаліст соціальної роботи Катерина Прихідько. Посада психолога зараз вакантна, - пояснює Тамара Івженко. - Перебування у відділенні безкоштовне, навіть обід. Але для дорослих на весь день одного обіду, звісно, замало. Шукаємо благодійників, щоб купували чай, печиво, цукерки, молочні продукти.

До речі, у цьому ж приміщенні колишнього дитячого садка на вулиці Парамонова, 11-а, займає кімнату клуб пенсіонерів "Натхнення". В іншому крилі містяться три групи для дітей-інвалідів до 18 років. Дехто з дітлахів, коли стає повнолітнім, тепер має змогу перейти до "дорослого відділення".

НЕ СВЯТО, АЛЕ...

Чим займаються інваліди у великій світлій кімнаті? Читають, малюють, складають пазли, зрештою, просто спілкуються. Хтось сидить за комп'ютером, хтось слухає музику через навушники... А коли я зацікавилася музичним центром із системою караоке, молоді люди без тіні сором'язливості (навпаки, з явним бажанням показати себе) заспівали й навіть станцювали! Вони справді схожі на дітей: їм майже по-дитячому хочеться, щоб похвалили їхні дарування та можливості. Нехай навіть обмежені.

- Це наша гордість, - показує Тамара Володимирівна грамоти й подяки. - Чули б ви, як співає Ігор Стрижко! Він побував на двох фестивалях: у Баришівці під Києвом і в селищі Залізний Порт на Херсонщині. Світлана Бринь пересувається на костурах, але піднімає штангу і пише вірші. А Володя Тараненко чудово танцює - навіть брав участь у проекті "Майдан's"!

Показала завідуюча відділенням і яскраві картинки з дрібних пластилінових кульок, і панно з ґудзиків, із розрізаних на шматочки соломинок для коктейлю, зі шкаралупи горіхів, з мушель.

- Це не просто творчість наших "дітей", - пояснює Тамара Володимирівна. - Коли вони ліплять, приміром, сотні кульок із пластиліну, розвивається дрібна моторика пальців.

Третього грудня відділенню соціально-побутової адаптації виповнюється п'ять років. У Тамари Івженко за два дні теж ювілей: 25 років роботи в соціальній сфері.

Звісно, День інвалідів - не свято (хіба можна вітати людину з тим, що в неї обмежені можливості?!). Скоріше - привід нагадати про потреби й особливості цієї категорії громадян. Та все ж у відділенні соціально-побутової адаптації його відзначають весело і з надією. А ще інвалідів запросили у кафе "Риф".

Віталіна Московцева

* * *

В області на 1 січня 2011р. налічувалося 95,0 тис. інвалідів (5,3% загальної кількості населення), що становило 53 особи на 1000 населення. Як повідомляє Головне управління статистики у Запорізькій області, на обліку в органах Пенсійного фонду області на початок 2011 р. перебувало 82,9 тис. інвалідів, з них 4,3 тис., або 5,1% - інваліди війни (на початок 2001 р. - відповідно 98,3 тис., 13,0 тис., або 13,3%).

У 2010р. вперше визнано інвалідами 7,2 тис. осіб, у т. ч. 1,4 тис. (19,5%) - в сільській місцевості (у 2000р. - відповідно 8,1 тис., 1,6 тис., 19,1%).

Із загальної кількості визнаних уперше інвалідами у 2010 р. 5286 осіб (73,4%) - у працездатному віці, 2688 (37,3%) - жінки, 17 (0,2%) - особи, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, 1097 (15,2%) - інваліди I групи.

Із загальної кількості вперше визнаних інвалідами, для 7201 особи складені індивідуальні програми реабілітації.

За даними Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, протягом 2010 р. працевлаштовано 334 інваліди, що на 4,7% більше, ніж у 2009 р.

Спеціальний автотранспорт на початок 2011 р. мали 1314 інвалідів, з них 455 (34,6%) - інваліди війни, 356 (27,1%) - загального захворювання, 76 (5,8%) - з числа "чорнобильців".

Запорізька правда