Школа рівних можливостей. День відкритих дверей провела Білоцерківська двадцята школа. Вона - одна з кількох десятків в Україні, де впровадили інклюзивну форму навчання. Із майже 900 школярів, 33 мають дитячий церебральний параліч. Для них у закладі обладнали пандуси та ліфт.

Піднятися на ґанок Білоцерківської школи власним ходом - дивина для приїжджих школярів. І всередині для візочників та тих, хто на милицях - дорога відкрита. Дістатися третього поверху також не проблема.

Сюзанна Жуковська, школярка з Вінничини: "По сходах йдеш - не дуже. Піднімешся, і не спустишся. А тут нажав одну кнопочку - і вже собі приїхав куди надо".

Уже п’ять років у цій школі звичайні класи пристосовані для неповносправних дітей. За цей час до Білої Церкви переїхало десять учнів. Ольга - одна із них. У рідних Броварах дівчина почувалася ізольованою від суспільства.

Ольга Никитюк, учениця 9-го класу ЗОШ №20: "Коли я була в Броварах, я сиділа фактично в чотирьох стінах, ні з ким не спілкувалася. Це було для мене дуже важко. А тепер у мене з’явилося багато друзів".

Катерина Клименко, учениця 9-го класу ЗОШ №20: "Вона не відстає від нашого рівня розвитку. І вона так само може навчатися, як і ми".

Лише уроки фізкультури в учнів різні. Для школярів із ДЦП реабілітолог розробила індивідуальний комплекс вправ.

Вікторія Савранська, реабілітолог: "У них іде щадящій режим фізичної нагрузки. Вправи з пластиліном, з мозаїкою".

Окрім обмеження фізичних навантажень - жодних поступок.

Ольга Чечекало, заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОШ №20: "Вони в нас абсолютно активні. Вони приймають участь у всіх позашкільних заходах. Вони приймають участь в олімпіадах, конкурсах".

Бурхливе шкільне життя для дев’ятикласника Романа - недосяжна мрія. Нині він уперше сидить у класі серед однолітків. У Вінниці хлопець навчається вдома.

Роман Мельничук, школяр із Вінниці: "Ходив я там був спілкувався з однолітками в класі. Я там числюсь, але не навчаюсь".

Поширити Білоцерківський досвід по всій Україні вже два роки намагається місцева громадська організація. Саме вона допомогла освітянам адаптувати будівлю школи для інвалідів. Проте у більшості регіонів перед активістами зачиняють двері.

Володимир Крижанівський, голова Білоцерківського товариства дітей-інвалідів "Аюрведа": "Якщо нас, дорослих, погано чують, то можливо посоромляться голосу дітей. Сьогодні діти приїхали побачили цю школу - приїдуть додому, підуть до влади. Ми їх будемо цього також вчити".

Якщо ж перед проханнями дітей чиновники залишаться непохитними - їхні батьки обіцяють замислитися про переїзд. Принаймні, у Білій Церкві розширити інклюзивні класи не проти.

Людмила Голоднік, Орест Пона