Як відомо, у всьому світі сліпі й слабозорі мають спеціальний правовий захист. В Україні ж досі немає навіть конкретних статистичних даних про кількість інвалідів по зору, а потреби таких людей ігноруються. І це при тому, що щороку вперше втрачають зір щонайменше шість тисяч українських громадян.

Що потрібно, аби люди з особливими потребами не відчували свою окремішність, та як покращити їх життя, з’ясовували громадська організація «Голос батьків» разом з медіа-центром «Моє місто» під час прес-конференції, що відбулася в обласній бібліотеці ім. В. Короленка.

Безбар’єрне середовище

Слід сказати, що ставлення до дитини чи дорослого з інвалідністю як до людини-невидимки дісталися у спадок ще з радянських часів. Ідеальний інвалід — це людина, яка тихо сидить вдома або мужньо пересікає міський простір, перестрибуючи через бордюри і втискуючись до ліфтів. І головне — якось виходило, що й інвалідом бути було соромно, адже він у ландшафті міста виглядав істотою непристосованою, позбавленою елементарних можливостей. Але чи змінилося щось за 20 років на краще? Наприклад, у Чернігові, зокрема після акції «Крок до світла», коли п’ятірка депутатів міськради з пов’язками на очах, пройшовши дистанцію від площі до бібліотеки, відчула всі принади життя незрячих (або зрозуміла причину відсутності їх на вулицях)?

«Законодавча база щодо рівного доступу до громадських місць людей з обмеженими мобільними можливостями є, але чомусь Чернігівщина в цьому відношенні в Україні стоїть десь позаду», — кажуть активісти «Голосу батьків». Наведемо приклад, що стосується проекту по впровадженню «розмовляючих» світлофорів спеціально для людей з вадами зору. Його учасником є підприємство «Атилос», що вже забезпечило такими світлофорами 10 областей України. І хоча воно знаходиться в Чернігові, результати проекту на нашому місті жодним чином не позначились.

З вільним доступом до інформації — ознакою демократичності — справи не кращі. Як зазначила представник ОУНБ ім. В. Короленка Ольга Соловцова, в бібліотеці є Центр по обслуговуванню людей з особливими потребами, але, на жаль, людям з вадами зору він (через відсутність ресурсів, зокрема на літературу в цифровому форматі) запропонувати нічого не може. Втім, справжня причина — недиференційоване узагальнення і змішування потреб інвалідів різних нозологій.

Безбар’єрна освіта

Середня і дошкільна освіта для дітей з вадами зору в області представлена єдиною Чернігівською загальноосвітньою спеціальною школою-інтернатом для слабозорих дітей, а також дошкільним спецзакладом № 23. Можливість отримати освіту дитині з тотальним ураженням зору (до речі, таких немовлят цього року в місті народилося п’ятеро) відсутня зовсім.

Втім, під час прес-конференції вияснилося, що в ситуації освіти деякі позитивні зрушення мають відбутися вже наступного року. Йдеться про відкриття двох інклюзивних класів у школах № 33, 24. Також, як повідомила директор інтернату для слабозорих Олена Житняк, у рамках голландсько-українського проекту, спрямованого на покращення якості навчання, соціалізації й адаптації дітей з вадами зору, з січня на базі закладу буде відкрито консультативний пункт для батьків, чиї діти віком до 6 років.

Як і раніше, гостро стоїть проблема професійної підготовки слабозорих людей, про що свідчить ринок праці, лише на 15% представлений людьми з інвалідністю, а також рівень їх безробіття, що вище в кілька разів ніж у здорових. На заході вирішення проблеми з освітою має раціональний підхід, адже, за дослідженнями науковців, кожен вкладений долар у гідну освіту інвалідів економить 7 доларів на їх утриманні.

За словами керівника БО «Аратта» Людмили Філатової, досвід розвинутих країн показав, що лише підтримка і співпраця громади може стати запорукою реалізації рівних прав і рівних можливостей людей з особливими потребами (які повинна забезпечити держава згідно з прийнятою 13 грудня 2006 року Конвенцією ООН по захисту людей з обмеженими можливостями). Адже головна проблема сліпоти знаходиться не в медичній площині, реальна проблема — це нерозуміння, відсутність можливостей та інформації.

За даними головного офтальмолога облуправління охорони здоров’я Лариси Шоломій, в області офіційно зареєстровано 129 сліпих і слабозорих дітей (на 1.01.2011 р.). Більше 50% випадків слабозорості можна попередити, але на сьогодні проблема профілактики важких захворювань очей у дітей вивчена не до кінця, констатує вона. Не секрет, що в Україні практично відсутня система ранньої діагностики й реабілітації дітей з послабленим зором і тотально сліпих.

Інга Вітковська

Газета "Чернігівські відомості"