Майже чотири роки тому черкащанка Людмила Краєва стала єдиним на Черкащині членом громадської організації жінок-інвалідів "Донна Україна". Сьогодні в Черкасах створена нею філія має своє приміщення та групу активістів, що подолали хворобу і допомагають її подолати іншим. Цієї весни вони збираються приймати у себе членів організації "Донна" з усієї України.

Хворобу виявляють випадково...

Більшість жінок, каже Людмила Краєва, дізнаються про онкозахворювання випадково. Сама вона – не виняток. Повела до лікаря маму, і мимохіть попросила оглянути й її. За кілька годин вона знала, що після маминої операції її теж прооперують. "Кілька днів плакала, аж поки старша донька не взяла міцно за руки і не сказала: "Мамо, ми розуміємо, що тобі важко, а уявляєш, як нам з Вікою зараз... "Більше при них я не плакала", - пригадує Людмила Миколаївна.

Жінка не любить згадувати про операцію, зате охоче розповідає про людей, які допомогли їй пережити той період.

"Якось у Києві я познайомилася з членами громадської організації жінок-інвалідів, об'єднаних спільним діагнозом "рак молочної залози" – "Донна Україна", – каже вона. – Спочатку вони допомагали мені, а потім запропонували створити філію на Черкащині".

Після операції починають писати вірші та малювати

Вона й сама не знає, як взяла на себе таку відповідальність. Після операції роботу довелось залишити. Та були ще проблеми зі здоров'ям, сімейні обставини – няньчила довгождану новонароджену онуку. Коштів на приміщення не було, тож приймала жінок-інвалідів вдома.

"Не знала, з чого й почати, – каже Людмила Краєва. – У Соснівському райвиконкомі взяла список жінок, що були прооперовані за діагнозом "рак молочної залози".

Через Людмилу Миколаївну жінки отримували допоміжні засоби, які їм виділяє держава, а на додачу – спілкування. Одні, щоправда, з'являлись лише в призначений час – раз на півтора року. Інші телефонували, заходили, а з часом почали збиратись на посиденьки. Ніхто їх так не зрозумів би, як розуміли вони одна одну: Віра, попри заборону лікарів, їздить до доньки аж у Єгипет, аби побути з онуком, Тетяна вийшла заміж і ходить зі щасливими очима. Втім, каже Людмила, частіше жінки, особливо старшого віку, чоловіків після операції втрачають. А разом набагато легше знайти спосіб відволіктися від житейських проблем. У кожної він свій. Хтось пише вірші, хтось починає малювати. Так повелось, що усі зустрічі у них завершуються піснями. А ще вони вишивають. "Почала одна з нас, – каже Людмила Миколаївна. – Я вирішила й собі спробувати, і так захопилась, що перейшла на бісер. Тепер маю вже до 50 бісерних ікон, і багато хто наслідує мій приклад".

Людмила Краєва: "Хочеться вберегти жінок"

Приміщення в черкаської "Донни" з'явилось лиш півроку тому. Удача всміхнулась, коли керівником територіального центру для обслуговування інвалідів Соснівського райвиконкому Черкас стала Леся Колесник. Вона одразу погодилась прийняти "Донну" до себе, на Пушкіна,13а – це колишній дитсадок, де колись працювала вихователькою і сама Людмила Краєва.

Жінки до Людмили приїздять з усієї області. Звертаються й ті, хто підозрює в себе якісь проблеми. "Одну жінку у Черкасах ніяк не могли прооперувати, казали: треба почекати. А ми її відправили через членів своєї організації в Київ, а там її негайно поклали на операційний стіл", – розповіла керівник організації.

На жаль, каже Людмила Миколаївна, наша держава не дуже гуманна: "Жінок-інвалідів багато, і їх щороку зобов'язують поновлювати групу інвалідності. Багатьох із них статусу інваліда, а значить і пенсії, позбавляють – мовляв, ви здорові, йдіть працювати. І ці люди, яким не можна на прооперованій руці й обручки носити, повинні кілька років працювати, при цьому постійно лікуючись. Навіть проблему регулярних оглядів жінок в поліклініці, а не в онкодиспансері, вирішити не вдалось – медики перевантажені, хірурги Черкаського онкодиспансеру оперують з приводу раку молочної залози по 5 осіб на день, а тих, за ким вони багато років спостерігають, приходить щодня до п'ятдесяти осіб.

Людмила Каєва допомагає жінкам вирішувати навіть побутові проблеми – жодна з них не знає, скільки їм відміряно, і поспішає зробити якомога більше для своїх рідних. А в миті, коли телефонуєш до жінки, а рідні кажуть, що її вже нема серед живих, взагалі хочеться облишити свою роботу...

Та хвилини слабкості минають, і Людмила Краєва розуміє, що для неї та її активістів є ще багато роботи. Перш за все, вони могли б консультувати здорових жінок.

"Рак стрімко молодшає, і 35-річні жінки серед нас – не рідкість. До того ж, у всіх нас є діти, рідні, ми хочемо їх вберегти. Переконуємо – не бійтеся перевірятися, не "купуйте" санітарних книжок і не нехтуйте профоглядами. Ми, як ніхто інший, розуміємо, що життя кожної з нас може опинитись під загрозою", – каже вона.

Телефон громадської організації "Донна" (м.Черкаси): 45-39-85, 097-590-71-76.

Підготував: Марія Андрєєва