Втрата здоров’я для кожної людини є болісною, а іноді — і трагічною. Та недугу не вибирають, вона вибирає сама і, на жаль, позбутися її буває дуже важко, а інколи — неможливо… Для тих, хто потребує допомоги і має бажання жити повноцінно, незважаючи на вплив хвороби, працює громадська організація інвалідів та ветеранів спорту «Спортивно-реабілітаційний клуб «Марафон» у Слов’янську. Сьогодні у клубі понад 250 осіб. Це люди із вадами слуху, зору та інваліди-візочники.

Важливим фактором є те, що в організації немає обмеження за віком. Прийти до «Марафону» можуть усі бажаючі. Наразі, наймолодшому учаснику Клубу 5 років, а найстаршому — 84. За словами представників організації, «це не просто центр, де можна отримати допомогу, це — дім, де завжди на тебе чекають».

«Сферу діяльності учасники вибирають самі, – розповідає засновник та директор «Марафону» Анатолій Періг. – Це танці на візках, настільний теніс, стрільба. З цього року практикуємо дайвінг. Цей вид спорту не кожному підходить за станом здоров’я, але ті, хто спробував, були у захваті. Також ми проводимо забіги на інвалідних візках. Це, насамперед, змагання не з іншими учасниками. Це – змагання зі своєю хворобою. І, звісно, тут кожен – переможець, і медалі отримують усі». Так, зокрема у цьому році організація спільно з партнерами (організацією інвалідів «Оберіг») провели V Відкритий марафон. На старт вийшли 40 спортсменів з різних міст Донецької області, які, взявши старт у Святогірську, подолали 25 кілометрів і завершили змагання у Слов’янську. Добре починання марафонців було покладено в 2008 році, і змагання стали щорічними. «Примітно, що більшість людей, які опинилися в непростих обставинах через інвалідність, не зламала доля, вони проявили мужність і завидну силу волі, обрали спорт і активну життєву позицію як дієвий спосіб протистояти своїм недугам, — розповів пан Анатолій. — Ми навчаємо членів клубу дуже важливому: як правильно їхати на візках, з’їжджати зі сходів та навіть, як правильно падати… Тому наше життя це і є марафон, який ми разом із учнями проходимо».

Наприклад, учасник клубу Віталій Крюков представляв нашу країну на марафоні у Польщі. Чоловік розповідає, що організація дала йому шанс побачити світ, проявити себе як особистість: «Ми інваліди-візочники, навіть ті, хто є самостійними, все одно потребуємо допомоги. І ми її отримуємо саме в цій організації. Треба тільки не зупинятися, а постійно рухатися вперед, тоді й життя стане кращим», — поділився Віталій.

Ентузіаст і засновник клубу Анатолій Періг розповів, що у різний спосіб, не лише через проведення спортивних та танцювальних заходів, в організації намагаються підтримати моральний дух та підвищити самооцінку інвалідів. Ось, наприклад, інваліду дитинства, талановитій жінці, Ларисі Ломакіній клуб допоміг видати власну книжку віршів. «Лариса мріяла про це все життя, — розповів керівник організації. – Якось я виступив перед учасниками ротарі клубу тут, у Слов’янську, прочитав декілька її віршів. Присутнім бізнесменам сподобалась творчість Лариси, таким чином ми отримали спонсорські кошти на видавництво збірки».

Сама ж пані Лариса відзначила: «Анатолій Періг – надвичайна людина, ентузіаст, він створив клуб з нуля! У приміщенні, де були голі стіні, тепер працює тренажерний зал, танцювальна студія для дітей, з’явилися дзеркала, обладнання, там є можливість займатися танцями інвалідам-візочникам. Ми пишаємося нашими Сніжаною та Володимиром Керничними, які стали чемпіонами України з вілчердансу (спортивних бальних танцях на візках). Зараз вони збираються взяти участь у чемпіонаті Європи».

Також учасники клубу підкреслюють, що без допомоги організації їхнє життя у чотирьох стінах було б просто жахливим. А завдяки зусиллям А.Періга та його соратників, інваліди мають можливість діяти, подорожувати, спілкуватися, досягати успіху: аби члени клубу брали участь у заходах, він домовляється про те, щоб кожного знесли з верхніх поверхів по сходах та транспортували до місця події тощо. Для художника Володимира Гавриша, який бачить лише одним оком і лише на 20 відсотків, у приміщенні клубу пан Анатолій влаштував справжню виставку картин…

Представники «Марафону» входять й до складу місцевого Комітету доступності: тут вони домовляються з владою про встановлення додаткових пандусів, впровадження спеціально обладнаних під потреби інвалідів автобусів, зокрема, за допомогою яких можна було б зручно діставатися до Словкурорту. «Один з чоловіків, до того, як потрапив до нас, просидів у візку затворником багато років. І коли з’явилася можливість потрапити у місто, він просто заблукав, тому що настільки відвик пересуватися і забув розташування вулиць!» — прокоментував головний «марафонець».

Тому «марафонці» не зупиняються. Щороку проводять оздоровчі табори для людей з фізичними вадами, потребуючим надають фізичну та психологічну допомогу, що дає їм можливість гідно жити серед повносправних людей. Є великі плани на майбутнє – розширити сферу діяльності. Можливо, незабаром у клубі з’явиться ще й соціальне підприємство — майстерня, де інваліди збиратимуть меблі.