23-25 липня поточного року у Львові відбулася Всеукраїнська конференція на тему «Дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів».

У конференції прийняли участь представники Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики, юстиції, державної служби з питань інвалідів та ветеранів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядового уповноваженого з прав інвалідів, Фонду соціального захисту інвалідів, генеральної прокуратури України, керівництво Львівської облдержадміністрації, обласної ради, керівники департаментів і відомств ОДА, регіонали них осередків ВОІ «СОІУ» та представники громадських організацій інвалідів Львівської області, представники СМІ.

Конференцію відкрив перший заступник голови ВОІ «СОІУ»  Леонід Тарасенко. З привітанням виступили Богдан Матолич, перший заступник голови Львівської облдержадміністрації, Ярослав Качмарик, голова бюджетної комісії обласної ради, Василь Назаренко, голова ВОІ «СОІУ».

Присутні лідери інвалідного руху зі усіх регіонів України обговорювали стан дотримання Конвенції ООН про права інвалідів, учасники конференції. Вони відзначили, що побудова в нашій державі повноцінного суспільства, яке поважає права людини і різноманіття всіх його членів без участі людей з інвалідністю незалежно від ступеня їх фізичних вад, як би то не було сумно, є неможливою. Це пов’язано з тим, що на сьогодні політика держави щодо захисту прав людей з інвалідністю свідчить про відсутність комплексного підходу до створення умов для подолання їх незахищеності в питаннях доступності до сфери життєдіяльності, медичного обслуговування, освіти, зайнятості та відношенні до них суспільства, як до повноцінних його членів.

Виступаючі підкреслювали, що діюче українське законодавство з проблем інвалідів не базується на принципах прав людини, або ж не акцентує на них увагу. В законодавчих і нормативних актах України обов’язки держави щодо дотримання прав людей з інвалідністю теж викладені дуже нечітко. У суспільстві діють подвійні стандарти – з одного боку  чинне законодавство України декларує забезпечення участі людей з інвалідністю в житті суспільства, а з другого, вже на практиці у більшості випадків не діє. Так, транспортні засоби та об’єкти інфраструктури громадського користування і навіть будинки, в яких проживають люди з важкими фізичними вадами не облаштовані під потреби людей з інвалідністю і нерідко є недоступними для них.

            Присутня на конференції Надія Поламарчук, голова ДООІ ВОІ «СОІУ», виступили по темі зібрання, розказуючи про наболіле – не дотримання норм Ковенції ООН щодо прав людей з інвалідністю. А ще Надія Степанівна дуже вдячна Раді ВОІ «СОІУ» за запрошення і можливість обсудити важливі теми. Вона виразила свій захват виступом губернатора Львівської обпасти Віктора Шемчука, який без всяких папірців з докладом, зміг змістовно доповісти на обговорювану тему, звернувшись до кожного присутнього представника Львівщини по імені та прізвищу – відчувалось, що керівник насправді відкритий для діалогу з громадою, знає всі потреби та досягнення інвалідного руху очолюваної ним область  А ось губернатор Донецької області Андрій Шишацький за два роки керування ще ні разу не зібрав громадськість за «круглий стіл» переговорів, щоб почути кожного. «Ми не просимо якихось додаткових кошт у влади, ми здатні порекомендувати, як розумно витратити ті, що виділяються, так щоб була максимальна користь людям х інвалідністю. А наш губернатор має недостатню інформованість про становище в цьому питанню – її перевернуто доносять представники кишенькових організацій, за якими не стоять люди зі своїми бідами та потребами, у яких нема авторитету в громаді, але вони всіх влаштовують, бо не створюють зайвих проблем».   

За підсумками роботи Конференції була прийнята Резолюція, з якою можливо ознайомитися на сайті ДООІ.

Ольга Стадніченко

Фото ОксаниГудіменко

                                                     Резолюція

Всеукраїнської  конференції на тему: « Дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів.»

 25 липня 2013р                                                                            м. Львів

           Обговоривши стан дотримання в Україні чинного законодавства та нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту людей з інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів, учасники конференції відзначають, що побудова в нашій державі повноцінного суспільства, яке поважає права людини і різноманіття всіх його членів без участі людей з інвалідністю незалежно від ступеня їх фізичних вад є неможливою.

           На сьогодні політика держави щодо захисту прав людей з інвалідністю свідчить про відсутність комплексного підходу до створення умов для подолання їх незахищеності  в питаннях доступності до сфери життєдіяльності, медичного обслуговування,  освіти,  зайнятості та відношенні до них суспільства, як до

повноцінних його членів. 

          Головний напрямок, в якому продовжує розвиватись національне законодавство, це надання адресної матеріальної допомоги,  забезпечення спеціальними технічними засобами, надання пільг та гуманітарної допомоги тощо. Щодо захисту прав людей з інвалідністю, гарантованих Конвенцією ООН про права інвалідів, то механізми їх реалізації  в законодавстві України фактично не відображені. 1 серпня 2012 року прийнята Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року. Проте результати її реалізації поки що не відчутні. 

 Діюче українське законодавство з проблем інвалідів не базується на принципах прав людини, або ж не акцентує на них увагу. В  законодавчих і нормативних актах України обов’язки держави щодо дотримання прав людей з інвалідністю теж викладені дуже нечітко.

         Хоча чинне законодавство України декларує забезпечення участі людей з інвалідністю в житті суспільства, на практиці у більшості випадків транспортні засоби та об’єкти інфраструктури громадського користування і навіть будинки, в яких проживають люди з важкими фізичними вадами  не облаштовані під потреби людей з інвалідністю і нерідко є недоступними для них.  

         Незважаючи на те, що в діючому законодавстві передбачені статті щодо охорони здоров’я людей з інвалідністю, вони не підкріплені механізмами їх втілення на практиці та не містять жодних фінансових гарантій.

Небагато лікувальних закладів обладнані спеціальними засобами або передбачають медичний супровід осіб  з інвалідністю, особливо це стосуються жіночих консультацій та дитячих медичних закладів. На сьогодні в Україні не існує державної стратегії щодо забезпечення прав жінок з інвалідністю згідно з стандартами Конвенції про права інвалідів. Жінки з інвалідністю зазнають дискримінації  на підставі інвалідності і статі. А в Державній цільовій програмі «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року не передбачено жодних дій щодо реалізації ст. 6 (Жінки – інваліди) Конвенції ООН про права інвалідів. 

      Хоч  ще з 2005 року діє Закон  України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», якісних засобів для його реалізації  до сьогодні немає, особливо це стосується сільських районів і малих міст. Санаторно - курортне лікування  здійснюється у переважній більшості випадків лише для інвалідів війни та людей, що постраждали від виробничих травм. Відсутня системна робота органів державної влади по вирішенню проблеми трудової реабілітації і зайнятості людей з інвалідністю.    

      Право людей з інвалідністю на освіту порушується існуванням особливого списку медичних протипоказань  щодо їх вступу до вищих навчальних закладів. Самі ВУЗи у більшості випадків є не обладнані спеціальною інфраструктурою для студентів цієї категорії. Неякісний розвиток інклюзивної освіти призводить до того, що молодь з обмеженими фізичними можливостями не може конкурувати з іншими абітурієнтами при вступі до вищих навчальних закладів, а пізніше бути конкурентоздатною на ринку праці.

      Роботодавці активно не бажають брати фахівців з інвалідністю, не мають спеціально обладнаних робочих місць, соціального супроводу тощо.

      Незважаючи на те, що можливість влаштуватись на роботу в людей з інвалідністю дуже обмежена, їх прожитковий мінімум у державному бюджеті визначений меншим, ніж у решти населення, хоч ця категорія людей часто потребує додаткового щоденного лікування, спеціального харчування, обладнання та інше.

       Становище людей, які перебувають в інтернатних установах не відповідає міжнародним стандартам та проголошеним принципам утримання вразливих осіб.

        Територіальна та інформаційна ізоляція цих закладів перешкоджає соціальній адаптації людей, що там утримуються. При перебуванні в цих закладах більше,  ніж 12 місяців, люди втрачають право на житлову площу, а це суперечить Конвенції ООН про права інвалідів  та гідному рівню життя. В результаті ці люди  повністю виключаються  з життя суспільства. 

       Рівний доступ осіб з інвалідністю до інформації не забезпечений ні законодавчо, ні фінансово. Просвітницькі програми для людей з інвалідністю з питань репродуктивного здоров’я та планування сім’ї практично відсутні.

      Крім того, потребують радикального вирішення питання пов’язані з обмеженням фінансування соціальних програм підтримки інвалідів.

      Зміни до діючих законів, які передбачені Національним планом дій на період до 2020 року не покращують, а в випадку із законом України «Про громадські об’єднання» погіршують правовий захист людей з інвалідністю та     їх    громадських      організацій. 

Дискримінаційним для людей з інвалідністю і їх громадських організацій є і розроблений  проект Постанови  Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об’єднань для забезпечення виконання ( реалізації) програм і заходів у сфері соціального захисту», так як цим проектом Постанови знищуються засади соціальної спрямованості політики держави щодо людей з інвалідністю, соціальної справедливості щодо розподілу державної допомоги громадським організаціям інвалідів, закріплених Конституцією України (ст.24), Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (ст.12, 13), Законом України «Про громадські об’єднання» (ст. 23), Конвенцією ООН «Про права інвалідів» (ст. 3,19, 28, 29, 33 п.3, 44),

     За результатами   проведеного всеукраїнського моніторингу серед людей з інвалідністю щодо відповідності чинного законодавства Конвенції ООН про права інвалідів та дотримання чинного законодавства і нормативно - правових актів більшість опитуваних визначили чинне законодавство України таким, що не відповідає Конвенції ООН про права інвалідів та не забезпечує життєдіяльністю людей з інвалідністю, інші опитувані – таким,  що забезпечує частково. Дотримання чинного  законодавства України жодний з опитуваних не оцінив задовільно, 74 відсотки  оцінили незадовільно і лише 26 було важко однозначно відповісти на це питання.

    Виходячи з наведеного,  учасники конференції пропонують:

        1. Президенту України взяти під особистий контроль:

1.1. Прискорення затвердження Концепції державної підтримки та забезпечення всебічного розвитку осіб з особливими потребами з врахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

1.2. Ухвалення всіх належних законодавчих, адміністративних та інших заходів в Україні для забезпечення  інвалідам прав, визначених Конвенцією  ООН про права інвалідів.

1.3. Забезпечення виконання (з відповідним фінансовим) Державної цільової програми «Національного плану дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року  та чинного законодавства України щодо людей з інвалідністю .

1.4 Виконання  чинного законодавства з питань захисту прав людей з інвалідністю в тому числі по доступу до інформації.

1.5. Недопущення прийняття Верховною Радою України законодавчих, а Кабінетом Міністрів України  нормативно – правових актів, які суперечать нормам Конвенції ООН про права інвалідів і ст.. 22 Конституції України..

           2.  Верховній Раді України

2.1. Прийняти Закон України «Про статус інвалідів в Україні» відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів.

2.2. Розробити та прийняти зміни до законодавства з метою приведення його у відповідність до вимог Конвенції ООН про права інвалідів, визначивши та закріпивши 

ними практичні механізми реалізації основних міжнародних стандартів в сфері захисту прав людей з інвалідністю.

2.3. Внести зміни до чинного законодавства  України згідно із зобов’язаннями держави  по ст..29 Конвенції про права інвалідів з метою усунення дискримінації, законодавчо закріпивши створення умов, коли люди з інвалідністю зможуть повною мірою брати участь в політичному та суспільному житті.

2.4. Внести зміни до чинного законодавства України з питань гендерної рівності  з метою врахування потреб осіб з інвалідністю.

2.5.  Внести зміни та доповнення  до закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», передбачивши в ньому окремий розділ «Медичне забезпечення.

2.6. З метою забезпечення людям з інвалідністю ефективного доступу до медичних послуг, прискорити прийняття закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

2.7. З метою Забезпечення виконання ст.22 Конституції України прискорити внесення змін до Закону України «Про громадські об’єднання», з врахуванням пропозицій громадських організацій.

2.8. Прискорити прийняття загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: Український вимір».

2.9. Затверджувати  законодавчі акти стосовно людей з інвалідністю лише після обов’язкового обговорення з громадськими організаціями інвалідів та  отримання позитивної експертної оцінки від них.

2.10. Внести зміни у всі діючі закони стосовно людей з інвалідністю щодо підвищення рівня відповідальності за невиконання. 

    3. Запропонувати Кабінету Міністрів України:

3.1.Затверджену Президентом України Концепцію державної підтримки та забезпечення всебічного розвитку людей з інвалідністю конкретизувати чіткими механізмами виконання органами державної влади. 

3.2. Внести зміни до Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів « на період до 2020 року з врахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

3.3. Не допускати прийняття постанов та інших нормативно – правових актів, які шкодять засадам соціальної спрямованості політики нашої держави щодо людей з інвалідністю та без погодження з громадськими організаціями інвалідів.

3.4. Не допустити прийняття проекту постанови Кабінету Міністрів України  «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об’єднань для забезпечення виконання (реалізації) програм і заходів у сфері соціального захисту» на 2014 рік без відповідного погодження та експертизи громадських організацій інвалідів.

3.5. Підготувати і затвердити нормативно- правову базу на виконання чинного законодавства України, яка б забезпечувала рівні можливості для людей з інвалідністю щодо реалізації рівних з іншими громадянами прав. 

3.6. Запровадити систему міжвідомчого підходу і відповідальності за реалізацію в Україні Конвенції ООН про права інвалідів.

3.7. Розробити і контролювати впровадження просвітницьких програм « Люди з інвалідністю і суспільство», запровадивши для цих людей та їх сімей  безкоштовну методичну і правову допомогу .

3.8.Внести доповнення до відповідних законодавчих актів щодо забезпечення державної підтримки засобів масової інформації громадських організацій, прийнявши відповідну постанову Кабінету Міністрів України.

3.9. Внести доповнення до відповідних законодавчих актів щодо заохочення засобів масової інформації, включаючи тих, що надають інформацію через Інтернет до перетворення своїх послуг на доступні для людей з  інвалідністю. 

3.10. Впровадити і забезпечити дієвість системи погодження з громадськими організаціями інвалідів нормативно - правових  , адміністративних та інших заходів для забезпечення прав людям з інвалідністю  відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів.

3.11 Прийняти Державну програму підтримки громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

3.12 Прийняти Державну програму правової та соціальної підтримки людей з інвалідністю сільської місцевості.

4. Зажадати від Державної казначейської служби України забезпечити безумовне проведення фінансових операцій відповідними територіальними управліннями по розрахунках з громадськими організаціями інвалідів та їх підприємствами.

5. Органам всіх рівнів місцевого самоврядування і виконавчої влади посилити роботу по забезпеченню виконання Конвенції ООН «Про права інвалідів» та Указу Президента України «Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем  осіб з обмеженими можливостями», для цього:

5.1 Створювати комплексні програми по реалізації на своїх територіях Конвенції ООН про права інвалідів та із залученням громадських організацій інвалідів  проводити щорічні моніторинги запланованих завдань. 

5.2.Проводити постійну роботу з працівниками своїх служб по питаннях усвідомлення ними безумовного виконання норм Конвенції, та по доведенню завдань щодо  неухильного  виконання заходів прийнятих комплексних програм.

5.3.Підвищити ефективність роботи по належному інформуванню громадськості та проведенні роз’яснювальної роботи    щодо необхідності забезпечення вимог Конвенції  ООН «Про права інвалідів»  а також  важливості її     впровадження

5.4. Надавати підтримку громадським організаціям інвалідів у використанні новітніх технологій, включаючи Інтернет.

5.5  Разом із  засобам масової інформації забезпечити людям з інвалідністю право на свободу волевиявлення (в тому числі на виборах), надаючи інформацію, призначену для широкого загалу з використанням технологій, що враховують різні форми інвалідності.

5.6. Забезпечити інвалідам право в офіційних стосунках: органах виконавчої та судової влади тощо використовувати мову жестів, абетку Брайля, інших альтернативних способів  спілкування за вибором людей з інвалідністю.

5.7. Проводити політику не перешкоджання, а підтримки в роботі громадських організацій інвалідів 

5.8. Забезпечити неухильне виконання законодавчих і нормативних актів щодо забезпечення прав людей з інвалідністю, запровадивши передбачену законодавством систему покарань за здійснені порушення.

6. Громадським організаціям інвалідів України приймати активну участь в  питаннях реалізації вимог Конвенції ООН щодо забезпечення прав інвалідів, для цього:

6.1. Щороку розглядати питання реалізації вимог Конвенції ООН про права інвалідів та виконання  Комплексних програм соціальної підтримки та реабілітації інвалідів  на спільних засіданнях своїх колегіальних органів з представниками влади, громадських слуханнях тощо.

6.3.Інформацію про випадки невиконання виконавчою владою всіх рівнів заходів Комплексних програм соціальної підтримки і реабілітації інвалідів своїх регіонів  та факти порушення прав інвалідів в регіоні подавати головам  обласних рад  та облдержадміністрацій.   

6.4. Всі питання стосовно виконання Конвенції ООН про права інвалідів та обласних, районних і міських  Комплексних програм соціальної підтримки та реабілітації інвалідів висвітлювати в газетах «Благовіст», «Берег надєжди»,   «Сила духу» та інших,  телепередачах для інвалідів та інших засобах масової інформації.

6.5. Рекомендувати Всеукраїнським організаціям інвалідів, їх регіональним та місцевим осередкам щорічно здійснювати моніторинг реалізації в Україні чинного законодавства, державних та регіональних програм щодо стану соціального і правового захисту людей з інвалідністю та узагальнені матеріали подавати до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, в інші державні установи, відповідальні за охорону здоров’я людей з інвалідністю.

6.6. Змінити споживацьке ставлення до вирішення проблеми соціального і правового захисту прав людей з інвалідністю та проблеми реабілітації на активну життєву позицію людини з інвалідністю – повноправного члена суспільства.

6.7. Зважаючи на механізми реформування системи соціальних послуг, які впроваджує держава та значне коригування законодавчої та нормативно-правової бази рекомендувати керівництву ВОІ СОІУ спільно з іншими громадськими організаціями інвалідів створити експертну раду.

6.8. Про створення експертної ради з питань реформування системи соціальних послуг та моніторингу дотримання Конвенції ООН про права інвалідів повідомити усі державні та місцеві органи влади, з вимогою включення представників експертної ради в робочі групи, які займаються розробкою змін до законодавчої та нормативно-правової бази та безпосередньо впровадженням новацій у сферу соціальних послуг щодо відповідної категорії населення.

6.9. Запропонувати органам влади різних рівнів, надавати проекти змін до законодавчої та нормативно-правової бази щодо людей з інвалідністю на громадську експертизу зазначеної експертної ради ВОІ СОІУ, що відповідатиме Указам Президента держави.

7. Організаційному комітету по проведенню Всеукраїнської конференції проаналізувати всі пропозиції та заяви, які надійшли на адресу конференції від інвалідів та їх громадських організацій та з відповідними висновками скерувати до відповідних державних та інших органів.

 Протокольна резолюція прийнята одноголосно.

Голова Всеукраїнської організації

інвалідів «Союз організацій інвалідів України»                  Василь Назаренко